Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Той, кому доводилося бувати в приміщенні Лебединського районного суду (тільки боронь, Боже, від чогось лихого) не міг не звернути увагу на естетику цього приміщення: красиві картини з краєвидами Лебединщини, скрізь у вазонах, горщиках квіти, відповідно до європейських стандартів в залах судових засідань, які є на кожному поверсі, переобладнані місця тримання обвинувачених зі склом.
– А як інакше? – сказав при зустрічі голова суду Олександр Чхайло. – До нас приїздять колеги з усієї області, з різних питань приходять відвідувачі, проводимо заняття зі школярами. Треба, щоб усі почувалися тут комфортно.
Далі ми продовжували розмову з Олександром Володимировичем у його кабінеті.
Як особистість голова суду – людина неординарна, цікава, про що спробуємо сьогодні розповісти.
– Олександре Володимировичу, закінчився 2018 рік. Яким він був для очолюваного Вами колективу?
– Фактично, розгляд справ здійснювали три судді, оскільки дві посади суддів залишаються вакантними уже протягом двох років. У провадженні суду в 2018 році перебувало 3433 справи та матеріали. Кожен суддя розглянув їх в середньому 1053. Це, звичайно, велике навантаження. Мені довелося у 2008 році бути в складі делегації в ряді країн Європи. Так, скажімо, у французькому місті Ніцца один суддя місцевого суду протягом місяця розглядав на той час лише 20-25 справ. Ось така різниця.
– Чому ж в такому разі так довго не заповнюються вакансії?
– Все залежить від Вищої кваліфікаційної комісії, яка за всіма вимогами добирає кандидатів, передаючи ці матеріали для вивчення Вищій раді правосуддя. І вже вона вирішує, чи можна цю кандидатуру рекомендувати Президентові. До того ж ми знаємо, як гостро стоїть сьогодні в Україні кадрове питання в судах різного рівня.
– Так, багато суддів розраховується як досвідчених, так і молодих. А чому? Не вписуються в систему?
– Сказати важко. В кожного, напевне, як кажуть, є своя правда…
– Ви, Олександре Володимировичу, працюєте в Лебединському районному суді з квітня 1993 року. Чи змінилися вимоги до кандидатів, їх обрання?
– На той час судді обиралися сесіями обласних рад безстроково. В цьому, вважаю, є певний позитив. Однак суддя – людина досить публічна і за своєю діяльністю, якщо діє за законом, може мати не лише прихильників. Згодом процедура призначення змінилася. Вперше суддю призначав на 5 років Президент, потім безстроково обирала Верховна Рада. Зараз судді призначаються Президентом безстроково. Вимоги до них: вища освіта, вік від 30 років, стаж правової роботи не менше 5 років.
– Якби зараз Олександр Чхайло був випускником 10 класу і мав подавати документи до вузу. Як би він визначився?..
– Я вважаю, у виборі професії не помилився, батьки мене в цьому теж підтримували.
– За що б Ви зараз подякували своїм батькам?
– Мій батько, Володимир Михайлович, працював водієм у боровенківському колгоспі «Прогрес». Дуже любив техніку і мене багато чому навчив. Ще хлопчиком, сидячи на його колінах, намагався вправно тримати кермо машини ГАЗ-53, з гордістю поглядаючи з вікна на своїх друзів. Батько, по суті, й навчив мене різним водійським премудростям, виховував у мені змалку справжнього чоловіка. Мама, Олександра Семенівна, щиро раділа всім моїм успіхам, була турботливою, ніжною, лагідною.
– Ви, напевне, служили в прикордонних військах, бо бачу на полиці книжкової шафи зелений берет прикордонника?
– Так, і дуже цим горджусь. Це була Середня Азія, небезпека чатувала на кожному кроці. Ми не звикли до змій, які вислизали, здавалось, з-під кожного каменя. Бувало й інше. Це все у спогадах. А ще залишились з років служби вірні, надійні друзі, на все життя. Й зараз зустрічаємось, спілкуємось. Це, зокрема, Микола Безкишкий, який живе в Білорусі, киянин Олександр Труфаненко, Євген Заєць з Тростянця. Спільно протягом багатьох років беремо участь у волонтерській роботі по допомозі колишнім прикордонникам, які з різних причин потрапили в складні життєві ситуації, а також їхнім сім’ям. З ініціативи і за підтримки генерал-майора прикордонних військ Миколи Шаблія на його малій батьківщині в Московському Бобрику в 2017 році було споруджено пам’ятник «Прикордонникам усіх поколінь». Маємо нагоду щороку в кінці травня зустрітися там, поспілкуватися.
– Що Вас зараз як керівника суду найбільше турбує?
– Про кадрові питання ми вже говорили. Боляче розглядати справи, в яких фігурують неповнолітні. 11 осіб з їх числа засуджені у 2018 році до покарання, що на 3 більше порівняно з 2017 роком. Це, зокрема, вчинення крадіжок, незаконне заволодіння транспортними засобами, порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі наслідки. Відносно двох неповнолітніх кримінальне провадження було закрите, їх самих передано на поруки педколективів. Важко сприймати таке, адже життя в них тільки розпочинається. Тому й профілактичну роботу проводимо: по навчальних закладах і в суд школярів запрошуємо. Виховним моментом для декого з них є й вигляд двох камер тимчасового утримання, що знаходяться на першому поверсі. Шокує статистика по ДТП на дорогах. В кожному випадку – це чиєсь життя, втрата здоров’я. Дивує нахабність водіїв, які, передбачаючи можливі наслідки, сідають за кермо напідпитку, або й взагалі в неадекваті. Всього на розгляді суду в 2018 році перебувало 176 матеріалів за ст.130 КУпАП. Накладено адміністративне стягнення на 96 осіб, дві з них – жінки. 62 матеріали закрито: 52 – у зв’язку з відсутністю подій і складу злочину, 10 – із закінченням строків притягнення до відповідальності. Причиною великої кількості ДТП на дорогах є не тільки керування в нетверезому стані, але й перевищення швидкості водіями. Однак адміністративна відповідальність за перевищення швидкості на сьогодні становить лише 255 грн., а за кермування в нетверезому стані -10200 грн., хоча наслідком обох порушень є небезпечна ситуація на дорозі, а іноді й людські життя.
З повним текстом інтерв'ю можна ознайомитися за посиланням.
_03_03.png)
